Останнім часом у зязку з поширенням ідей діяльнісного підходу, проблемного і розвиваючого навчання, все частіше звертаються до теми навчання через задачі. Сюжетні задачі, як ніякий інший учбовий матеріал, здатні здійснити таке навчання на практиці, оскільки дозволяють створювати проблемні ситуації на уроках; сюжетні задачі є ефективним засобом навчання і розвитку учнів.

Виконання функцій задач залежить від уміння учнів розв’язувати їх. Проблема навчання розв’язування математичних задач, в тому числі й сюжетних, освітлюється в роботах М.О.Бантової М.В.Богдановича, М.І.Бурди, М.І.Зайкина, Н.Б.Істоміної, Ю.М.Колягіна, В.І.Крупіча, Е.І.Лященко, В.І.Мішина, Д.Пойа, Г.І.Саранцева, Н.А. Терешина, Л.М.Фрідмана, Т.М.Хмари, С.Є.Царьової П.М.Ерднієва та ін. Автори вивчають зміст поняття «задача», досліджують її структуру, виділяють етапи її розв’язання, описують використовувані при цьому методи і прийоми, будують різноманітні класифікації задач. Заслуговують на увагу ряд дисертаційних досліджень, які розкривають проблему навчання молодших школярів розв’язування задач. Вдосконаленню системи математичних задач для початкових класів присвячено дисертаційне дослідження Г.П.Лишенко. Методику формування у молодших школярів уміння розв’язувати сюжетні задачі в системі розвиваючого навчання Н.Б.Істоміної вивчала В.В.Малихіна. Формування вмінь учнів початкової школи розв’язувати сюжетні задачі із застосуванням диференційованого підходу досліджувала В.А.Мізюк. На відміну від В.А.Мізюк, яка розглядала принципи відбору задач, диференційованих за складністю, О.В.Барінова вивчала можливості диференціації діяльності учнів в процесі розв’язування однієї і тієї самої задачі. Психологічні особливості функцій і способів формування у молодших школярів уміння розв’язувати арифметичні задачі на матеріалі традиційного і експериментального навчання, вивчав Слугін В.В. Психологічні особливості взаємодії вчителя і учнів молодших класів при розв’язанні «важких» мисленевих (математичних) задач досліджувала Дяченко Л.В.

Усі вчені, що розробляли проблему навчання молодших школярів розв’язування задач, одностайні в тому, що кінцевою метою цього навчання повинно бути формування загальних умінь розв’язувати задачі, але певну увагу слід приділяти й формуванню спеціальних вмінь розв’язування задач певних типів. Л.М.Фрідманом та С.Є.Царьовою визначено загальні напрямки такої роботи, але детальні методичні розробки в методичній літературі відсутні.

Отже, хоча в психологічній та методичній науці існують пропозиції щодо формування у молодших школярів загальних умінь розв’язувати задачі, але дотепер вони не набули детальної розробки на матеріалі конкретних видів задач. Теоретично не обґрунтовано та не розроблено методичну систему навчання молодших школярів розв’язування сюжетних задач, що спрямована на формування загальних умінь розв’язувати задачі та умінь розв’язувати задачі певних типів.

Мета нашого дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробці методичної системи навчання молодших школярів розв’язування сюжетних задач, що сприяє формуванню в них загальних умінь та умінь розв’язувати задачі певних видів.

Ми виходимо з припущення про те, що ефективність навчання розв’язування сюжетних задач підвищиться, якщо:

В даній доповіді ми зупинимося на розгляді одного з елементів розробленої системи – на методиці навчання розв’язування задач на спільну роботу та на рух.

Задачі на спільну роботу та задачі на одночасний рух мають однакові математичні структури та аналогічні способи розв’язання, що надає можливість об’єднати їх в одну групу і розробити методику навчання молодших школярів розв’язування цих задач у порівнянні, з метою узагальнення їх математичних структур та способів розв’язання.

Вивчення задач на спільну роботу та на рух відбувається за загальною програмою:

Центральною ідеєю методики навчання учнів розв’язування цих типів задач є всебічний аналіз і дослідження задачі за наступними рівнями:

при чому кожного разу визначається вплив зміни на план розв’язання задачі.

Для реалізації загальної програми нами розроблено методику навчання молодших школярів розв’язування кожного з зазначених типів задач.

Зазначимо, що при складанні методики формування у молодших школярів умінь розв’язувати задачі на рух в одному напрямку нами широко застосовувалися два види порівняння – послідовне порівняння задач нового виду з вже вивченими задачами на рух в різних напрямках, та паралельне порівняння задач на рух наздогін та на рух з відставанням. Ми узагальнили математичні структури та способи розв’язання задач на одночасний рух в різних напрямках та задач на спільну роботу, в яких продуктивність спільної праці знаходять додаванням, а також математичні структури та способи розв’язання задач на рух наздогін та задач на спільну роботу, в яких продуктивність спільної праці знаходять дією віднімання.

Крім того, нами здійснено спробу узагальнити математичні структури та способи розв’язання задач на одночасний рух наздогін або на зустріч та задач на спільну роботу, в яких продуктивність спільної праці знаходять дією віднімання або додавання. Усі узагальнення зафіксовані у буквеній формі. Ми спочатку широко застосовували задачі з буквеними даними, а далі перейшли до заміни числових даних буквами і складання формул для знаходження можливих шуканих.

Розроблена методична система навчання молодших школярів розв’язуваннясюжетних задач застосована у експериментальному навчанні. Формуючий експериментпроводиться з 2001 року у школах міста Одеси і надає підстави стверджувати проефективність запропонованої методичної системи навчання розв’язування задач.