Версія для друку
Розділ: Навчання математики в початковій школі.
Підрозділ: Психолого-педагогічні основи навчання математики.
Назва: Індивідуальні відмінності молодших школярів, що впливають на успішність засвоєння математики.
Співавтори: Трофименко Л.О.
Джерело: Актуальні проблеми методики навчання математики: Матеріали регін. наук. практич. конф., 14-15 травня 2008 рік. – О.: Наука і техніка, 2008. – С. 119-127.
ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА УСПІШНІСТЬ ЗАСВОЄННЯ МАТЕМАТИКИ
Актуальність. В кожній дитині своєрідно сполучаються індивідуальні та вікові особливості, при цьому індивідуальні особливості можуть перекривати вікові. Так, психологами під керівництвом Ю.З.Гільбуха встановлено, що діапазон індивідуальних відмінностей в здібностях першокласників можна охарактеризувати співвідношенням 1:15. Це означає, що якщо навчальні можливості найбільш слабого учня прийняти за одиницю, тоді здібності найбільш сильного становлять 15 одиниць. Індивідуальні відмінності - це відмінності в фізіологічних задатках, у особливостях нервової системи, на підставі яких формується психічне життя особистості, всі її психічні процеси. В умовах шкільного навчання діти відрізняються одне від одного, перед усім тим, що по-різному засвоюють матеріал шкільної програми, тобто виявляють різні здібності до навчання. Таким чином, для підвищення ефективності навчання слід створити дитині такі умови для засвоєння знань, що враховують її індивідуальні можливості.
Метою статті є аналіз теоретичних засад проблеми індивідуальних відмінностей, які сприяють найкращому засвоєнню математичного матеріалу.
Поняття научуваності – здібності до навчання – розроблено у працях Б.П.Ананьєва, Н.О.Менчинської, Д.Б.Богоявленського, З.І.Калмикової та інших. Під научуваністю розуміється сполучення інтелектуальних властивостей людини, від яких за всіх інших рівних умов залежить успішність навчання, індивідуальна здатність до засвоєння знань.
Учні з підвищеною научуваністю характеризуються глибиною розуму, яка виявляється у виділенні внутрішніх, суттєвих ознак об’єктів, у встановленні закономірних зв’язків, у високому рівні узагальнення та усвідомленістю розумової діяльності. У таких дітей сформовані на високому рівні операції аналізу та синтезу, абстрагування й узагальнення, а також операція переносу знань або вмінь в нову ситуацію (З.І.Калмикова, В.А.Крутецький, Н.А.Менчинська). Діти із заниженою научуваніcтю характеризуються поверховістю розуму – якістю, яка протилежна глибині розуму. Вона виявляється у виділенні зовнішніх несуттєвих, одиничних ознак, у встановленні випадкових зв’язків що виражається в низькому рівні узагальнення. В дослідженні Т.В.Єгорової у слабо встигаючих учнів виявлено недостатній рівень сформованості основних інтелектуальних операцій: аналізу, узагальнення, абстрагування та переносу.
Діти відрізняються одне від одного за такою властивістю як гнучкість розуму. Більшість вчених визначають у школярів з підвищеною научуваністю активність, рухомість розумових процесів, швидке перемикання від однієї операції до іншої. Н.О.Менчинською виділені основні показники гнучкості мислення молодшого школяра: підхід до задачі як до проблеми; доцільне варіювання способів дій; легкість перебудови знань або навиків та їх систем у відповідності з умовами, що змінилися, що здійснюється дитиною самостійно, як реакція у відповідь на нові вимоги; здатність до перемикання або легкість переходу від одного відомого способу дії до другого, теж добре відомого.
Щоб дати більш повноцінну характеристику гнучкості мислення учнів початкових класів, необхідно взяти до уваги характеристики виявлення протилежної гнучкості якості – інертності розуму. Н.О.Менчинська виділяє наступні: «застрявання» на відомому способі дії як нездатність до варіювання обчислювальних прийомів, «уникнення варіювання»; «помилки перемикання» як «нав’язливість» у створенні умов попередньої задачі і способу дії, що раніш застосовувався, як у простих, так й у більш складних задачах; «велика відсталість» при застосуванні відомих способів дій, їх нестійкість; «застрявання» на знаннях, які раніш набуті, при виконанні вправ з новим матеріалом, застосування нових знань у той час, коли необхідна актуалізація раніш набутих знань і навиків; низька здатність до аналізу, диференціації навчального матеріалу.
Г.П.Антонова, вивчаючи індивідуальні особливості розумової діяльності молодших школярів, провела ряд експериментів по виявленню відмінностей у здійсненні ними операцій аналізу і синтезу, узагальнення і абстрагування; у виявленні гнучкості розумових процесів. В результаті встановлено, що рівні узагальнення і абстрагування знаходяться у відповідності з рівнями аналізу і синтезу: чим вищий рівень аналізу і синтезу, тим вищий рівень узагальнення і абстрагування. Крім цього, високий ступінь гнучкості мислення виявляється у тих учнів, яким притаманний високий рівень розвитку розумових процесів, і навпаки. Таким чином, гнучкість розуму є складною інтегрованою якістю, яка визначає успіх у навчальній діяльності.
Аналіз психологічної літератури свідчить, що вказані характеристики гнучкості та інертності розуму не є незмінними на протязі всього навчання дитини у школі. Так, для другокласників, згідно дослідженням З.І.Калмикової, у розв’язанні предметних задач характерним є переваження інертності мислення. Це виявляється у низькій здатності до відкривання нових знань, у зв’язаності з конкретною ситуацією, яку не завжди можна подолати навіть при допомозі вчителя, розумова активність виявляється у розв’язанні задач за методом «сліпих проб».
Для учнів третього та четвертого років навчання, за даними Н.О.Менчинської, характерно зростання можливостей до варіювання способів дій, до вибору найбільш раціонального шляху розв’язання задачі. Але, поряд із цим, автор вказує, що наявність вікових відмінностей у зміні властивостей розумової діяльності, не знімає питання про індивідуальні відмінності, оскільки в межах одного й того самого віку і на протязі усіх років навчання зустрічаються учні, які мають різну гнучкість мислення, що безпосередньо впливає на важкість засвоєння знань.
Схильність до варіювання дій або, навпаки, тенденція до їх стереотипного повторення визначає підхід до розв’язання задач. Н.О.Менчинська характеризує продуктивний підхід всебічним аналізом задачі, активними пошуками способів її розв’язання, а репродуктивний - відсутністю усвідомлення задачі як проблеми, коли усе її розв’язання призводиться до відновлення звичних способів дій, які відносяться до знайомих окремих задач, при чому вони не співвідносяться з умовою в цілому.
В психологічній літературі з проблеми навчання розв’язування задач, є багато чисельні вказівки відносно того, що продуктивний, і навпаки, репродуктивний підхід до розв’язання задачі є основною відмітною особливістю учнів з високою та низкою успішністю.
Діти відрізняються один від одного ще й за стійкістю розумових процесів. Школярі із заниженою научуваністю характеризуються нестійкістю розуму, яка виявляється в необґрунтованій зміні орієнтації, переході від однієї системи дій до іншої під впливом випадкових ознак асоціацій. Т.В.Єгорова відмічає, що у слабо встигаючих учнів не спостерігається тривалого зберігання в свідомості нерозв’язаного питання, яке спрямовує мислення дитини, котре можна розглядати як одну з причин здатності добре встигаючих школярів до адекватного переносу знайдених засобів розв’язування в аналогічну ситуацію.
Самостійність мислення – одне з важливіших якостей розуму. Мірою самостійності мислення є рівень проблемності, який є доступним для школяра. Дітям з заниженою научуваністю характерна наслідувальність розуму – якість, яка протилежна самостійності і виявляється в прагненні копіювати вже відомі способи розв’язування, без спроби оцінити його раціональність, вдосконалити його, в «сліпоті» до помилок, в пошуках допомоги навіть тоді, коли можна обійтись і без неї.
Багато досліджень було присвячено співвіднесенню особливостей научуваності учнів з властивостями їх нервової системи. Основними властивостями нервової системи є процеси збудження та гальмування, які характеризуються динамічністю або інертністю, силою або слабкістю, врівноваженістю або неврівноваженістю.
Засвоєння знань та вмінь залежить від зрівноваженості процесів збудження та гальмування. Н.Д.Нєбиліцин відокремлював типологічні групи в залежності від властивостей динамічності нервової системи, котрі на його думку, визначають здатність до навчання та виявив суттєві відмінності в засвоєнні знань в учнів цих груп. Швидше матеріал засвоює група дітей з відносною рівновагою процесів збудження та гальмування, а слабкіше - група дітей, у яких переважає процес гальмування над збудженням, повільніше утворюються умовні рефлекси. Дітям останньої групи характерний невисокий рівень аналізу, їм для міцного засвоєння необхідна велика кількість повторень, детальне пояснення матеріалу. У цих дітей відмічається бідність, однобокість, нестійкість сприймання, самостійні спостереження їм не під силу, їм характерна нерозвинена мова.
В групі з відносною рівновагою процесів збудження та гальмування спостерігається високий рівень аналітично-синтетичної діяльності, ці діти засобом порівняння або аналогії придбають нові знання.
Діти з перевагою збудження над гальмуванням схильні до формального засвоєння матеріалу, виділення несуттєвих ознак, розбіжності знань та навиків. Вони характеризуються поверховістю сприймання, його невисокою сконцентрованістю, квапливістю сприймання; в них кваплива, голосна, емоційна мова з багатою мімікою, жестикуляцією та словниковим запасом, але засмічена словами-паразитами; в них багате уявлення, коли вони пишуть часто закреслюють, поспішають, виправляють; у таких дітей завжди поганий почерк.